Організація захисту від надзвичайних ситуацій

 

ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ТА ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ




ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА ТЕРИТОРІЙ

Забезпечення захисту населення та територій у разі загрози й виникнення НС, як одне із найважливіших завдань держави, здійснюється згідно із законами України.

Комплекс підготовчих захисних заходів однаковий як для мирного, так і для воєнного часу, оскільки враховує поєднання впливу уражальних факторів НС і можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Захист населення та територій від НС здійснюється за відповідними принципами, що забезпечують максимально ефективне розв’язання проблеми, а саме:

-                      пріоритетність завдань, спрямованих на захист людей, збереження їхнього здоров’я, а також на захист довкілля;

-                   обов’язковість завчасного планування та реалізації заходів щодо захисту населення та територій з урахуванням економічних, природних та інших особливостей регіону, а також імовірності виникнення НС;

-                   комплексне використання способів і засобів захисту та вибір найбільш раціональних;

-                   вільний доступ населення до інформації про захист від НС;

-                   особиста відповідальність керівників органів ЦЗ та піклування громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у НС.

Основні способи захисту населення від вражаючої дії факторів, що виникають у НС мирного та воєнного часу, такі:

-                   використання засобів індивідуального захисту,

-                   укриття людей у захисних спорудах,

-                   здійснення заходів з евакуації населення.

Використання засобів індивідуального захисту.

Цей спосіб полягає у своєчасному використанні спеціальних індивідуальних засобів, що забезпечують захист органів дихання, шкіри, підвищує захисні властивості організму від дії СДОР, РР та бактеріальних засобів (БЗ).

Для повного та ефективного захисту потрібне виконання таких умов:

-                   заздалегідь забезпечити населення засобами індивідуального захисту;

-                   своєчасно видати людям засоби захисту (у разі виникнення НС);

-                   своєчасно оповістити населення про небезпеку та постійно інформувати його про стан радіоактивної, хімічної та біологічної обстановки.

Укриття людей у захисних спорудах (ЗС) полягає у своєчасному укритті людей у спеціальних інженерних соgрудах, що здатні захистити людей від дії вражаючих факторів або послабити їх дію.

 

До захисних споруд цивільного захисту належать:

Сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів. Захисні властивості сховища характеризуються граничним значенням надмірного тиску УХ, що витримує споруда, ЛРф.зах. За захисними властивостями сховища поділяють на 4 класи: 1-й клас - сховище витримує до 500 кПа; 2-й клас - 300 кПа; 3-й клас - 200 кПа; 4-й клас - 100 кПа. Коефіцієнти ослаблення Кослзах відповідно: 5000 і більше, 3000, 2000, 1000;

Протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного зараження місцевості. Протирадіаційне укриття забезпечує захист від зовнішнього радіаційного опромінення та послаблює дію деяких інших уражальних факторів. Це не герметична споруда, тому в ПРУ треба використовувати засоби індивідуального захисту. Захисні властивості ПРУ характеризуються Кослзах. За цим показником такі укриття поділяють на дві групи: до першої належать ті, які мають Кослзах від 100 до 200, до другої - від 50 до 100. Протирадіаційні укриття для зони АЕС будують з коефіцієнтом ослаблення 500­1000.

Швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.

Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.

Споруда подвійного призначення - це наземна, або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.

До будівництва та експлуатації ЗС висувають такі вимоги:

-                      забезпечення захисту людей протягом тривалого часу (не менше двох діб - період значного зниження рівня радіації);

-                      розташування якомога ближче до місць перебування людей (сховищ - не далі 500 м, ПРУ - 3000 м);

-                      наявність не менше двох входів і аварійного виходу.

Загальна місткість ЗС має відповідати чисельності персоналу об’єкта господарювання. За місткістю сховища бувають малої місткості - 150-600 осіб, середньої - 600-2000, великої - більше 2000. Будувати сховища місткістю менше ніж на 150 місць економічно недоцільно.

 

Протирадіаційні укриття споруджують на 50 осіб і більше, а облаштовані в існуючих будівлях та швидкоспоруджувані простіші укриття - на 5 і більше осіб.

Будівництво захисних споруд і їх утримання потребують багато часу та коштів, тому накопичують фонд захисних споруд таким чином:

-                     будують сховища одночасно з будівництвом нових підприємств, розрахованих на укриття працівників найбільшої зміни;

-                     будують ПРУ;

-                     використовують лінії метрополітену підземного прокладання;

-                     обладнують сховища у підземних та інших заглиблених приміщеннях будівель і споруд;

-                     пристосовують та використовують частини приміщень освоєного підземного простору міст для захисту населення;

-                     використовують підземні вироби та природні порожнини;

-                     масово будують швидкоспоруджувані сховища та укриття у період загрози виникнення НС у скорочений термін (3-6 діб).

Наявний фонд захисних споруд у повсякденних умовах життєдіяльності використовують для господарських, культурних та побутових потреб у встановленому порядку (за прямим призначенням в установлений короткий термін).

Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

-                    в яких розташовані пункти управління;

-                    призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання,                              що

мають об’єкти підвищеної небезпеки;

-                    розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій                                    та

призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту.

Здійснення заходів з евакуації населення

Здійснення заходів з евакуації населення полягає в завчасному (до початку виникнення НС, у період загрози) вивезенні (виведенні) населення з місць можливого ураження, зони катастрофічного затоплення (зараження) у безпечні райони на тимчасове або постійне проживання.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також на випадок війни евакуація - це основний спосіб захисту населення, і проведення її планують і готують заздалегідь.

 

Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому, або об’єктовому рівні.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:

-                      обов’язкова;

-                      загальна або часткова;

-                      тимчасова або безповоротна.

Обов'язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

-                      аварій з викидом радіоактивних та СДОР;

-                      катастрофічного затоплення місцевості;

-                      масових лісових і торф’яних пожеж,                 землетрусів,             зсувів,           інших

геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

-                      збройних конфліктів (з районів можливих                        бойових      дій   у безпечні

райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

Загальну евакуацію проводять:

-                                                                                                                                                                                                                                                                       в особливий період за рішенням Кабінету Міністрів України;

-                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         у разі виникнення загрози для населення, яке проживає в зоні виникнення НС воєнного характеру;

-                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         у разі можливого радіоактивного зараження територій навколо атомних електростанцій;

-                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         у разі виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням хвилі прориву, лісових і торф’яних пожеж, інших явищ із тяжкими наслідками.

Часткову евакуацію населення проводять на відповідній території в разі виникнення або загрози виникнення НС.

Під час проведення загальної, або часткової евакуації насамперед вивозять незайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: маленьких дітей, школярів, студентів, вихованців дитячих будинків разом із викладачами та вихователями, пенсіонерів та інвалідів з будинків для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом та членами їх сімей.

Рішення про проведення евакуації приймають:

-на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

-на регіональному рівні - обласні та Київська міські державні адміністрації;

-на місцевому рівні - районні, районні у місті Києві державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

-на об’єктовому рівні - керівники об’єктів господарської діяльності.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може опинитися в зоні радіоактивного зараження, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної

 

служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

-                    утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

-                    планування евакуації;

-                    визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

-                    організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

-                    організації управління евакуацією;

-                    життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

-                    навчання населення діям під час проведення евакуації.

За рішенням відповідних органів для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози, або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕВАКУАЦІЙНИХЗАХОДІВ.

Залежно від умов, що склалися, евакуацію проводять в межах окремого регіону з території, котра може зазнати впливу НС техногенного чи природного характеру, або з міст і промислових районів - у разі загрози виникнення війни. Переміщення великої кількості людей за короткий термін у складних умовах та на значні відстані вимагає організованості та керованості процесом на всіх його етапах із метою своєчасного проведення і запобігання виникненню паніки та недопущення загибелі людей.

Під час планування евакуаційних заходів у особливий період прогнозують очікувану обстановку, визначають межу зони можливих сильних руйнувань (на межі цієї зони очікується А ?ф = 30 кПа) і межу зони можливих слабких руйнувань (АРф = 10 кПа). Разом ці зони утворюють зону можливих руйнувань. Населення міст евакуюють із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.

Заміська зона - це місцевість поза зоною можливих слабких руйнувань, поза зонами можливого хімічного, радіоактивного зараження, катастрофічного затоплення.

 

Населення із зони можливих слабких руйнувань не евакуюють, оскільки щільність населення невелика та є можливість захистити людей у місцях проживання.

Населення, що підлягає евакуації, поділяють на дві категорії.

До першої категорії належать працівники та службовці, що будуть працювати під час війни на підприємствах і в установах, продукція яких потрібна для оборони, а також працівники комунальних підприємств міста. Захист людей зі зміни, яка працює, забезпечують у сховищах на об’єктах. Захист членів сімей та людей з інших змін забезпечують у заміській зоні. Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням працівників та службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. Тому для них райони розміщення призначають ближче до міста, поряд із транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час проїзду на роботу й назад у заміську зону не перевищував 4-5 годин.

Евакуацією називають вивезення або виведення з міста в заміську зону другої категорії населення.

До другої категорії населення належать працівники та службовці об’єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, та незайняте у сфері виробництва та обслуговування населення. Евакуйоване населення мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження.

Розосередження та евакуацію можливо проводити такими способами:

-                      вивезення населення транспортом;

-                      виведення пішки;

-                      комбінованим.

При комбінованому способі транспортом вивозять працівників об’єктів, що функціонують, формування ЦЗ, інвалідів, хворих, жінок з дітьми до 10 років.

Після розосередження та евакуації в містах залишається лише зміна, що працює.

Розосередження та евакуацію працівників, службовців, членів їх сімей планують та організовують за територіально-виробничим принципом, тобто працівники - за об’єктами господарської діяльності, а населення, що не має стосунку до виробництва, - за місцем проживання, через житлово-експлуатаційні організації.

Евакуйоване населення, працівників та службовців підприємств, що функціонують, розмішують у заміській зоні на житловій площі місцевих мешканців, у клубах, пристосованих для проживання службових та виробничих будівлях, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах.

Евакуйоване населення розміщують у районах в глибині заміської зони.

Для безпосереднього керування підготовкою та проведенням евакозаходів створюють евакуаційні органи, до яких належать: у містах - міські, районні та об’єктові евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); у заміській зоні - евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ).

 

Евакуаційні комісії та ЕПК здійснюють планування, підготовку, організацію та керівництво проведенням евакозаходів.

Збірні евакуаційні пункти призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправлення міського населення в заміську зону. Їх розмішують поблизу станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його заступник, групи - оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку, комендант і чергові, голови ешелонів (колон). В евакуаційному пункті організовують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписують заздалегідь визначені об’єкти та частину населення.

Приймальні евакуаційні пункти створюють для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. Їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП такий самий, що й ЗЕП.

Проміжні пункти евакуації організовують для прийому й тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого направлення його транспортом до місць розселення.

За комбінованого способу частину населення вивозять транспортом, частину виводять пішки.

Населення, що евакуюється пішки, поділяють на колони по 500-1000 осіб, а колони - на групи по 30-50 осіб. Керівники об’єктів призначають начальників колон та головних у групах. Колони пересуваються пішки дорогами, незайнятими рухом автомобілів, та іншими маршрутами. На пішохідний маршрут призначають начальника маршруту з групою керування, засобами зв’язку (1-2 радіостанції, 2-3 мотоцикли, 1-2 автомобілі), представниками служби охорони громадського порядку, формуваннями медичної служби. Рух піших колон планують, зазвичай, на відстань одного добового переходу до ППЕ (35-40 км). Від ППЕ до ПЕП і далі до пунктів розміщення населення перевозять транспортом сільських районів (на невеликі відстані населення може прямувати пішки).

Швидкість руху піших колон становить 4-5 км/год., відстань між колонами - до 500 м. Для відпочинку людей через кожні півтори - дві години призначають невеликі привали по 10-15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу - великий привал на 1-2 години. Місця привалів, особливо великих, обирають з урахуванням захисних властивостей місцевості, наявності водних джерел, медичних пунктів. Для регулювання руху колон призначають вихідний пункт (зазвичай, за межею міста, для регулювання початку руху) та пункти регулювання на маршруті. Кожна колона через ці пункти має проходити в установлений для неї час. На маршрутах створюють медичні пункти, а в холодну пору в місцях привалів та на ППЕ - пункти обігрівання.

Отримавши оповіщення про проведення евакозаходів, керівники ЦЗ об’єктів господарювання спільно з евакуаційними комісіями, службами ЦЗ оповіщають працівників, службовців, членів їх сімей про час прибуття на ЗЕП.

Під керівництвом евакуаційних (евакоприймальних) комісій районів розгортають ЗЕП, ПЕП, ППЕ і приводять їх у готовність. Керівники органів транспорту приводять у готовність станції, пункти та пристані посадки й висадки

 

людей, транспортні засоби, формують потяги та автоколони (по 20-30 автомобілів) та організовують вивезення населення відповідно до графіка руху потягів, автоколон.

Отримавши оповіщення про евакуацію, громадяни мають зібрати потрібні речі: засоби індивідуального захисту, продукти харчування на 2-3 дні, запас питної води, аптечку, гроші, документи (паспорт, диплом, військовий квиток, трудову книжку, пенсійне посвідчення, свідоцтво про шлюб та народження дітей), підготувати до евакуації дітей дошкільного віку. У квартирі треба зняти гардини та завіси з вікон, сховати в темні місця легкозаймисті речі. Перед виходом на ЗЕП вимкнути газ, електричні пристрої, зачинити всі кватирки, двері. У зазначений час прибути на ЗЕП, надалі чітко виконувати вказівки евакуаційних органів, дотримуватися дисципліни.

Прибуле міським транспортом на ЗЕП населення реєструють, розподіляють на потяги (автоколони, судна), у піші колони. Після прибуття на станцію (пункт) висадки, населення реєструють на ПЕП та розселяють за вказівкою адміністрації цього пункту. Самовільно залишати місце розселення не дозволяється. Місцеві органи влади, керівники підприємств вживають заходів щодо працевлаштування міського населення та життєзабезпечення евакуйованих.

Проведення заходів з евакуації вимагає всебічного забезпечення, яке включає: радіаційний, хімічний і медичний захист, матеріальне, технічне, транспортне забезпечення та охорону громадського порядку, що організовують служби ЦЗ під керівництвом начальника ЦЗ об’єкта.

Для радіаційного та хімічного захисту передбачено:

-                      укриття в захисних спорудах поблизу ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станцій (пунктів) посадки та висадки та вздовж маршруту евакуації пішки;

-                      забезпечення засобами індивідуального захисту;

-                      проведення радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки;

- своєчасне доведення сигналів керування та оповіщення;

-                      організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю, санітарного оброблення та знезараження.

Медичний захист евакуаційних заходів організовують на всіх етапах розосередження та евакуації населення. На ЗЕП, ПЕП, ППЕ створюють медичні пункти у складі двох-трьох медичних працівників, однієї-двох ланок санітарних дружин, а в необхідних випадках - лікаря. Вони зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу хворим, виявляти та ізолювати інфекційних хворих із подальшою евакуацією їх у медичні заклади.

Матеріальне забезпечення - це забезпечення транспортних та інших машин, які використовують для евакуаційних перевезень, пальним, мастилами та іншими матеріалами, а населення - харчами та предметами першої необхідності. У заміській зоні постачання організовують через місцеві органи торгівлі та громадського харчування.

 

Технічне забезпечення - це організація технічного обслуговування, поточного ремонту транспортних засобів та іншої техніки, постачання запчастин та ремонтних матеріалів. До виконання цих заходів залучають формування технічної служби (рухомі ремонтно-відновлювальні, евакуаційні групи) ремонтні підприємства, станції технічного обслуговування.

Транспортне забезпечення - це планування, організація та виконання евакуаційних перевезень.

Для підтримки громадського порядку на об’єктах, ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станціях (пристанях, пунктах) посадки та висадки, у місцях розселення в заміській зоні встановлюють пости охорони громадського порядку, організовують патрулі. До виконання цих заходів залучають формування охорони громадського порядку (команди та групи), що створюються за рахунок відомчої воєнізованої та сторожової охорони і добровільних дружин.

РАДІАЦІЙНИЙ ТА ХІМІЧНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

Радіаційний та хімічний захист (РХЗ) передбачає впровадження спеціальних режимів радіаційного захисту, дозиметричного та хімічного контролю, захисту продуктів харчування і води від зараження, своєчасного оповіщення населення про радіаційну, хімічну та бактеріологічну небезпеку.

Режими радіаційного захисту робітників і службовців та виробничої діяльності об’єкта.

Під режимом радіаційного захисту робітників і службовців та виробничої діяльності об’єкта розуміють регламентовані дії людей, застосування засобів та способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що виключає радіаційне ураження людей понад установлені норми та скорочує до мінімуму вимушену зупинку виробництва.

Режим радіаційного захисту (режим роботи) уводять у разі тривалого перебування людей в зонах радіоактивного зараження для того, щоб забезпечити виробничий процес на об’єкті та життєдіяльність населення, зберігаючи при цьому працездатність людей. Цього досягають регламентацією перебування людей у захисних спорудах, у виробничих і житлових будинках та на відкритій місцевості з урахуванням захисних властивостей будинків та споруд.

Режими захисту розробляють заздалегідь для дискретних значень рівнів радіації, очікуваних на об’єкті, на території регіону, вони є складовою документів з управління виробничим процесом в умовах зараження.

Розроблено вісім типових режимів радіаційного захисту на особливий період (війна) для найбільш типових умов проживання (типів житлових будинків), типів захисних споруд, які використовуються, та їх захисних властивостей (коефіцієнтів ослаблення Косл):

-                      типові режими 1-3 розроблено для населення, що не працює;

-                      типові режими 4-7 - для захисту працівників та службовців на об’єктах господарювання;

 

- типовий режим 8 - для формувань ЦЗ під час проведення аварійно- рятувальних робіт.

Вибір режиму радіаційного захисту відбувається таким чином:

  1.  Вимірюють рівень радіації на зараженій місцевості.
  2.  Перераховують рівень радіації на 1 год. після вибуху.
  3.  У збірнику таблиць режимів вибирають номер типового режиму, що відповідає умовам проживання і типам захисних споруд, які використовуються для захисту людей.
  4.  За визначеним рівнем радіації на 1 год. вибирають у таблиці відповідну йому інформацію та доводять до працівників потрібну інформацію через радіомережу.

У разі аварії на АЕС передбачено п’ять режимів захисту населення (табл. 5.1)

Таблиця 5.1 Режими радіаційного захисту населення у випадку аварії на АЕС

Номер

режиму

Потужність експо­зиційної дози (рівень радіації), мР/год

Заходи щодо захисту населення

1

0,1-0,3

Укриття дітей у приміщеннях; герметизація приміщень, укриття та упаковка продуктів харчування, води; обмеження перебування дорослих на відкритій місцевості, перебування в респіраторах; обладнання санітарних бар’єрів на входах у приміщення

2

0,3-1,5

Заходи режиму 1 і додатково: йодна профілактика дітей; перебування на вулицях заборонено, за потреби у респіраторах, чоботях, плащах, головних уборах, рукавицях

3

1,5-15

Заходи режимів 1, 2 і додатково: йодна профілактика всьому населенню; часткова евакуація (дітей, вагітних жінок)

4

15-100

Заходи режимів 1, 2, 3 і додатково: евакуація всього населення, крім задіяних у проведенні аварійно- рятувальних робіт

5

Більше 100

Повна евакуація населення

(до цього заходи попередніх режимів)

Примітка. Якщо на території населеного пункту (об’єкта) різні рівні радіації, то режим вибирають за найбільшим значенням.

Дозиметричний та хімічний контроль.

Дозиметричний та хімічний контроль включають комплекс організаційних та технічних заходів для того, щоб не допустити ураження людей вище за допустимі норми. Такий контроль організовують штаб та служби ЦЗ об’єкта та проводять

 

командири формувань і сили розвідувальних підрозділів: групи (ланки) радіаційної та хімічної розвідки; розвідники-дозиметристи та розвідники-хіміки.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення людей та контроль радіоактивного зараження (забруднення). Контроль опромінення людей поділяють на груповий та індивідуальний.

Груповий контроль проводять з метою отримання даних про середню дозу опромінення особового складу формування ЦЗ, робочої бригади, населення, щоб не допустити перевищення встановлених (допустимих) норм.

Для контролю дози опромінення застосовують дозиметричні прилади (вимірювачі доз ИД -1, або дозиметри із комплектів ДП-24, ДП-22В).

Для групового контролю дозиметри видають перед виходом на заражену місцевість за таким розрахунком: один дозиметр на ланку; один-два - на виробничу бригаду (групу з 14-20 осіб); особам, що діють окремо від своїх підрозділів - кожному по дозиметру. Видають дозиметри за відомістю під розписку. Після виходу із зони зараження або в установлений час (не менше одного разу на добу) ведеться облік показників дозиметрів командиром (начальником) або призначеною особою. Дані заносять у журнал (відомість) контролю доз опромінення особового складу формування ЦЗ, бригади, а сумарні дози - в індивідуальну картку обліку доз опромінення. Дозу опромінення населення (О) визначають розрахунком за формулою

О РсерРКосл?

де ї - час перебування людей на зараженій місцевості, год; Косл - коефіцієнт ослаблення радіації будинками (спорудами), в яких перебували люди (на відкритої місцевості Косл = 1); Рсер - середній рівень радіації в зоні перебування людей, Р/год;

Рсер = Рі + Р2 +...+ Рп/п,

де Р1 + Р2 +...+ Рп - рівні радіації, виміряні через однакові проміжки часу впродовж перебування людей у зоні зараження; п - кількість вимірів.

Рівні радіації вимірюють приладом ДП-5В з інтервалами: у першу добу після зараження - через 0,5-1 год; у другу добу - через 1-2 год; у третю та наступні - через 3-4 год.

Індивідуальний контроль опромінення проводять для первинної діагнос- тики ступеня тяжкості променевої хвороби. Для контролю індивідуальних доз опромінення особовому складу формувань, працівникам та службовцям видають індивідуальні вимірювачі дози ИД-ІІ, які забезпечують вимірювання враженої дози в діапазоні від 10 до 1500 рад.

Контроль радіоактивного зараження проводять з метою визначення ступеня зараження людей, їхнього одягу та взуття, засобів індивідуального захисту, тварин, води, фуражу, обладнання, техніки та інших об’єктів радіоактивними речовинами для визначення можливості їх використання й захисту від радіаційного ураження (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Гранично допустиме зараження поверхонь.

 

2

(в одиницях активності на одиниці площі - (розп/хв) см )

Об’єкт зараження

а-випромінювальні радіонукліди (уран,

• о • о •

плутоній, торій та ін.)

Ь-випромінювальні радіонукліди (стронцій - 90, цезій - 137, рутеній - 106, церій - 144 та ін.)

Шкіряний покрив тіла, натільна білизна, рушник

0,1

10

Верхній одяг

0,5

20

Зовнішня поверхня взуття

5

200

Внутрішня поверхня взуття

0,5

20

Внутрішня поверхня при­міщень, житлових і побу­тових предметів у них

0,5

20

Зовнішня поверхня жит­лових і підсобних примі­щень, предметів у дворі

5

200

Внутрішні поверхні транспортних засобів і контейнерів

1

100

Тара для продуктів харчування (мішки, ящики тощо)

Не допускається

Не допускається

Ступінь та небезпека радіоактивного зараження об’єктів у польових умовах визначають вимірюванням потужності дози випромінювання від поверхні цих об’єктів приладами (ДП-5В, ІМД-ІР та ін.) у мР/год і порівнянням їх із допустимими нормами, зазначеними в «Нормах радіаційної безпеки НРБУ-97» та «Основних санітарних правилах ОСП-72/87».

Ступінь радіоактивного зараження продуктів харчування та води можна визначати також у радіометричних лабораторіях, більш точно в одиницях активності - Кюрі на кілограм (Кі/кг), Кюрі на літр (Кі/л). Проби хліба, м’яса, риби, твердих жирів беруть, зрізаючи ножем поверхневий шар завтовшки 10 мм. Зрізані шари складають зараженою поверхнею один до одного, поміщають у скляний посуд або поліетиленовий мішок та маркують. На пробі зазначають її вид, де взято, дату й час зараження та взяття проби.

Відбираючи проби рідких продуктів, їх спочатку перемішують. Пробу води з водойми беруть водозабірним пристроєм із поверхневого та донного шарів разом з каламутним донним ґрунтом та поміщають у скляну банку (0,5 л).

Контроль радіоактивного зараження об’єктів проводять поза зоною зараження, але за потреби і на зараженій місцевості.

Контроль може бути загальним (100 % людей та техніки) та вибірковим (перевіряється тільки те, що найбільше забруднено, або від третини до половини особового складу і техніки).

 

Хімічний контроль здійснюють для визначення ступеня зараження СДОР засобів індивідуального захисту, техніки та обладнання, продуктів харчування, води та інших. Крім того, визначають режими роботи та захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль на об’єктах господарювання здійснюють розвідники- хіміки за допомогою приладів хімічної розвідки невідкладно після кожного факту застосування хімічної зброї, або аварії на хімічно небезпечному об’єкті, а також після виходу особового складу формувань та техніки із зони хімічного зараження. У разі неможливості визначення ОР або СДОР береться проба на аналіз у санепідемстанції.

Захист продуктів харчування і води від зараження радіоактивними, хімічними речовинами та бактеріальними засобами.

У зонах забруднення продукти харчування та вода можуть бути заражені, що небезпечно для людей (табл. 5.3).

Таблиця 5.3. Гранично допустимі рівні забруднення продуктів харчування і води (в одиницях активності на одиницю маси, об’єму Кі/кг, Кі/л). *

Вид продукту

За цезієм-137

За стронцієм-90

Питна вода

5 10-10

110-10

Молоко

110-8

110-9

М’ясо, риба

2 10-8

- *

Картопля

1,610-8

110-9

Хліб, борошно,цукор

110-8

110-9

Примітки. * Встановлені у 1991 р. Стронцій-90 не накопичується в м’якоті (тільки у кістках)

Радіоактивні речовини у вигляді радіаційного пилу заражають тверді продукти поверхнево, а в сипучі проходять углиб (у ковбасу, сир - до 4 см). Овочі (картопля, буряк, морква) та фрукти забруднюються поверхнево.

У рідких продуктах та воді радіоактивні речовини осідають на дні та частково розчиняються.

Уживати тверді продукти взагалі можна, попередньо промивши та знявши забруднений шар, але краще не вживати їх без додаткового оброблення.

Щодо продуктів харчування рослинного та тваринного походження, які виросли (або були вигодувані) на зараженій місцевості, то радіоактивні речовини знаходяться всередині них.

Щоб зменшити кількість радіонуклідів у продуктах харчування, рекомендовано під час приготування їжі застосовувати спеціальні способи кулінарного оброблення. Так, відварювання впродовж 10 хв очищених овочів, м’яса, риби знижує вміст радіонуклідів на 30-60 %. Заражене молоко краще переробляти на сметану й масло. Найбільше забруднюються радіоактивними речовинами гриби. Концентрація

 

радіонуклідів у грибах значно перевищує вміст їх у ґрунті на якому росли ці гриби. Перед уживанням їх рекомендовано варити двічі по 10 хв, зливаючи кожного разу відвар.

Щодо сильно діючих отруйних речовин, то вони у краплинно -рідкому стані здатні швидко проникати в пористі продукти та макаронні вироби до 16 см, у цукор - до 12 см, у борошно - до 4 см, у хліб - до 2 см, у морожене м’ясо - до 1,5 см, у варене - до 7 см, у фрукти та овочі - до 2 см. Рідкі продукти заражуються повністю.

Бактеріальні засоби (або хвороботворні мікроорганізми) потрапляють у харчові продукти, довго там живуть і розмножуються. Так, наприклад, збудник холери зберігається у хлібі до 26 діб, у молоці - до 1 місяця, на овочах і фруктах - до 8 діб. Ще довше зберігається збудник чуми. Продукти харчування, заражені отруйними речовинами та бактеріальними засобами, вживати небезпечно.

Основні заходи щодо захисту продуктів харчування та води від зараження:

-                     герметизація приміщень, де зберігаються продукти;

-                     зберігання продуктів у щільно закритій тарі (банках, пакетах);

-                     захист джерел водопостачання.

Герметизація приміщень передбачає обмеження проникнення радіоактивних, хімічних отруйних речовин, бактеріальних засобів крізь вікна, двері, вентиляційні канали тощо. Після герметизації приміщення ступінь забруднення знижується у 100 разів.

Захисна тара значно знижує ймовірність зараження продуктів. За захисними властивостями тару розділяють на три категорії: вищу (металева, скляна) - захищає від усіх видів зараження; першу (полімерна та комбінована) - захищає тільки від радіоактивних речовин та бактеріальних засобів; другу (фанерна, картонна, паперова) - захищає тільки від радіаційного пилу.

У домашніх умовах найкраще зберігаються від зараження продукти у щільно закритих скляних та пластмасових банках і в поліетиленових пакетах.

Захист джерел водопостачання здійснюється відокремленням їх від навколишнього середовища. У сільській місцевості колодязі мають бути закриті від проникнення радіаційного пилу. У міському водопроводі в більшості випадків вода не заражена, але якщо вода у водопроводі стала зараженою, то треба користуватися водою з підземних джерел (бюветів).

Зберігати воду можна у щільно закритій скляній, пластмасовій або металевій (краще емальованій) посудині.

 ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. МЕТА, ЗМІСТ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ

 

Рятувальні та інші невідкладні роботи (РНР) виконують з метою рятування людей і надання допомоги потерпілим, ліквідації і локалізації аварій, створення умов для подальшого відновлення виробничої діяльності об’єкта.

Режими підвищеної готовності та надзвичайної ситуації.

У разі загрози виникнення надзвичайної ситуації, залежно від прогнозованих наслідків та можливого рівня надзвичайної ситуації, за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні, або у межах конкретної її території, тимчасово вводиться режим підвищеної готовності.

У разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками, за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні, або у межах конкретної її території, тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації.

Умови і порядок введення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації, завдання та порядок взаємодії суб’єктів забезпечення цивільного захисту щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у зазначених режимах визначаються Положенням про єдину державну систему цивільного захисту.

Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації призначається для безпосереднього управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами під час виникнення будь-якої надзвичайної ситуації.

Залежно від рівня надзвичайної ситуації керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації призначається:

  •  Кабінетом Міністрів України у разі виникнення надзвичайної ситуації державного рівня;
  •  Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями у разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня;
  •  районною державною адміністрацією у разі виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня;
  •  виконавчим органом міської ради у разі виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня;
  •  сільською, селищною радою у разі виникнення надзвичайної ситуації об’єктового рівня;
  •  керівником суб’єкта господарювання у разі виникнення надзвичайної ситуації відповідного об’єктового рівня.

До прибуття керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації його обов’язки виконує керівник підрозділу (служби, формування) сил цивільного захисту, або оперативної групи (представник центру управління в надзвичайних ситуаціях), який прибув до зони надзвичайної ситуації першим. Якщо надзвичайна

 

ситуація трапилася на потенційно небезпечному об’єкті, або об’єкті підвищеної небезпеки, до прибуття керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації його обов’язки виконує диспетчер об’єкта, або особа старшого інженерно- технічного персоналу, яка перебуває на зміні.

У разі ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, яка за характером та наслідками не потребує спеціального призначення керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, обов’язки такого керівника забезпечує керівник аварійно-рятувальної служби, що виконує ліквідацію наслідків цієї надзвичайної ситуації.

На час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у підпорядкування керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації переходять усі аварійно-рятувальні служби, що залучаються до ліквідації таких наслідків.

Ніхто не має права втручатися в діяльність керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Залежно від обставин, що склалися у зоні надзвичайної ситуації, керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації самостійно приймає рішення щодо:

-                                                                здійснення заходів з евакуації;

-                                                                зупинення      діяльності суб’єктів господарювання, розташованих у зоні

надзвичайної ситуації, та обмеження доступу населення до такої зони;

-                                                                залучення                   в установленому порядку до проведення аварійно -

рятувальних та інших                           невідкладних робіт необхідних транспортних засобів, іншого

майна суб’єктів господарювання, розташованих у зоні надзвичайної ситуації, аварійно-рятувальних служб, а також громадян за їх згодою;

-                                                                зупинення        аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, якщо

виникла підвищена загроза життю або здоров’ю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

-                    інші рішення, необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та забезпечення безпеки постраждалих.

Рішення керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації оформляється розпорядженням. Підготовка розпоряджень керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, їх реєстрація в установленому порядку після підписання та доведення до виконавців здійснюється штабом з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а також громадянами і суб’єктами господарювання, розташованими у зоні надзвичайної ситуації.

Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, керівники аварійно-рятувальних служб мають право на повну та достовірну інформацію про надзвичайну ситуацію для організації робіт з ліквідації її наслідків і зобов’язані інформувати відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування про вжиті ними заходи.

 

Після ліквідації наслідків надзвичайної ситуації керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації подає органові, що його призначив, звіт про прийняті рішення і перебіг подій під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації несе персональну відповідальність за управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Для безпосередньої організації і координації аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації утворюється штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, який є робочим органом керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Рішення про утворення та ліквідацію штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, його склад приймає керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Керівництво роботою штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснює його начальник, який призначається керівником робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

До складу штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації входять працівники центрального органу виконавчої влади, керівники аварійно-рятувальних служб, що беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, представники або експерти відповідних центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками).

Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації розгортається і працює, як правило, у районі виникнення надзвичайної ситуації.

На період функціонування штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації відповідні центри управління в надзвичайних ситуаціях безпосередньо взаємодіють з ним і забезпечують його роботу.

Залучення сил цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Залучення сил цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється згідно з планами реагування на надзвичайні ситуації, планами взаємодії органів управління та сил цивільного захисту у разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також планами локалізації і ліквідації наслідків аварії.

Рішення про залучення сил цивільного захисту приймають органи управління, яким підпорядковані такі сили, на підставі звернень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, на території яких виникла надзвичайна ситуація, або керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації відповідно до її рівня.

У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем підпорядковуються органам управління відповідних територіальних підсистем.

 

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону можуть залучатися Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи спеціального призначення, утворені відповідно до законів України.

З метою виконання окремих функцій у сфері цивільного захисту можуть утворюватися громадські організації.

Громадські організації залучаються на добровільних, або договірних засадах до робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за наявності в учасників ліквідації відповідного рівня підготовки.

ПОСЛІДОВНІСТЬ І СПОСОБИ ВИКОНАННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ.

Рятувальні роботи включають такі дії:

-           розвідування маршрутів висування формувань в ОУ;

-           локалізацію і гасіння пожеж;

-           розшукування і рятування людей з-під завалів, зруйнованих будівель;

-           подавання повітря в завалені захисні споруди;

-           розкриття завалених захисних споруд і рятування людей, які в них перебувають;

-           надання першої медичної допомоги потерпілим і евакуація їх в медичні установи;

-           виведення населення із небезпечних районів в безпечні місця;

-           санітарну обробку людей і знезаражування їх одягу, техніки, будівель, території, провізії та ін.

Невідкладні роботи виконуються з метою забезпечення рятування людей і включають такі заходи:

-                      створення проїздів (проходів) у завалах і на зараженій території;

-                      локалізацію і ліквідацію аварій на комунально-енергетичних і технологічних мережах;

-                      відновлення порушених ліній зв’язку,

-                      укріплення або руйнування нестійких конструкцій, які загрожують проведенню рятувальних робіт;

-                      знешкодження і знищення знайдених боєприпасів та інших вибухонебезпечних предметів.

Умови успішного проведення РНР

Успіх проведення РНР визначають за кількістю врятованих людей, збережених матеріальних цінностей. Він обумовлений такими факторами:

  1.  Завчасною підготовкою сил і засобів для проведення РНР.
  2.  Завчасним плануванням і своєчасним створенням угрупування сил і засобів для проведення РНР (розміщення їх на місцевості відповідно до задуму керівника, що забезпечує послідовне та ефективне їх використання).
  3.  Своєчасною організацією і безперервним веденням розвідки району НС.
  4.  Швидким висуванням формувань в ОУ, швидким і рішучим рятуванням людей, що має забезпечити:

 

-           подавання повітря в завалені захисні споруди у перші 3-4 год після аварії;

-           надання першої медичної допомоги ураженим у перші 12-14 год;

-           завершення основних рятувальних робіт за першу добу.

  1.  Безперервним веденням рятувальних робіт до їх повного завершення на всій території осередку ураження, що забезпечується позмінною роботою. Мінімальна тривалість роботи зміни становить 2-4 год, максимальна тривалість - 10-12 год.
  2.  Оперативним, безперервним і надійним управлінням діями формувань ЦЗ.
  3.  Високою професійною і морально-психологічною підготовкою особового складу формувань.
  4.  Всебічним забезпеченням дій формувань (протирадіаційний і протихімічний захист, матеріальне, технічне, медичне забезпечення).
  5.  Суворим дотриманням заходів безпеки.

Локалізацію і гасіння пожеж проводять протипожежні формування за сприяння рятувальних та інших формувань. Щоб не допустити злиття окремих осередків пожеж у суцільні, вживають заходів з локалізації пожеж. Для цього водночас із гасінням пожеж роблять відсічні протипожежні смуги. На шляху руху пожежі розбирають або розламують займисті конструкції будинків, а також повністю прибирають з відсічної смуги легкозаймисті матеріали та рослинність.

Розшукування і рятування людей з під завалів, зруйнованих будівель.

Рятування постраждалих з-під завалів слід починати з огляду завалів, вибору підходів до них і визначення способів і засобів дій.

Для рятування постраждалих, які перебувають у верхніх частинах завалу, обережно розбирають завал згори.

Для рятування людей під завалами всередині будинку краще за все влаштувати вузькі проходи в самому завалі біля однієї з бокових стін. Влаштовуючи проходи, слід використати порожнини і щілини, що утворилися між зруйнованими елементами будівлі. По всій довжині проходи зміцнюють стійками й підпірками.

Рятування людей з напівзруйнованих будинків, що горять, здійснюють протипожежні формування водночас із гасінням пожеж. У цих роботах беруть участь формування загального призначення і медичні формування. Для спуску людей використовують приставні і штурмові драбини, мотузки і мотузкові східці, автомобільні телескопічні вежі і підіймачі. Щоб зняти людей з верхніх поверхів будинків, яким погрожує пожежа або зруйнування, можуть бути використані гелікоптери.

Рятування людей із завалених сховищ проводять у такій послідовності: відшукування сховищ серед руїн, установлення зв’язку з людьми, що укриваються, подавання повітря в завалене сховище (якщо це необхідно), подавання повітря в

 

завалені захисні споруди, розкриття заваленого сховища, надання першої медичної допомоги постраждалим і евакуація їх до медпункту.

Відшукати сховище серед руїн можна за планами розміщення сховищ об’єкта за місцевими ознаками (орієнтирами).

Для встановлення зв’язку з людьми, які перебувають у сховищі, можна використати радіозв’язок. Якщо це неможливо, то спілкування з людьми здійснюється через повітрозабірні отвори, люки і перестукуванням через стояки водопостачання, або опалення.

Якщо порушено систему фільтровентиляції, для подавання повітря в сховище розчищають повітрозабірні канали, а якщо це неможливо, бурять отвір у мурі або перекритті і подають повітря за допомогою переносного вентилятора або компресора.

Для того, щоб розчистити сховище, потрібно розчистити основний, запасний або аварійний вихід чи влаштувати отвір у перекритті чи мурі, використовуючи засоби механізації: бульдозер, ескалатор, кран, відбійні та свердлувальні молотки.

Надання першої медичної допомоги постраждалим безпосередньо на місці надає особовий склад медичних формувань (санітарних дружин). Вони також евакуюють постраждалих до пунктів завантаження на автотранспорт для направлення до медичної установи.

Способи і засоби виконання невідкладних робіт.

Прокладання колонних шляхів (об’їздів) і влаштування проїзду в завалах здійснюють, коли немає дороги, неможливо використати наявні дороги, завалені вулиці у місті. Для влаштування колонного шляху усувають усі перешкоди, вирівнюють полотно дороги і зводять дорожні споруди (невеликого розміру), використовуючи бульдозери, шляхопрокладачі.

Безпосередньо в ОУ на вулицях міста влаштовують проїзди і проходи в завалах.

У районах, де висота завалу не перевищує 1,0 м, шляхи прокладають, розчищаючи завали бульдозером до поверхні проїжджої частини вулиці, а в зонах суцільних завалів, де їх висота перевищує 1 м, шляхи прокладають по завалу: усувають крупнорозмірні елементи (брили дроблять, а металеві балки розрізають), завал після цього розрівнюють бульдозерами.

Ширина шляху для одностороннього руху має бути не менше ніж 3-3,5 м. Для роз’їзду зустрічних машин облаштовують через кожні 150-200 м спеціальні майданчики. Для двостороннього руху обладнують проїзди шириною 6-7 м.

Укріплення або руйнування нестійких конструкцій будинків, що загрожують обвалом, здійснюють у такий спосіб:

-           конструкції і стіни невеликих будинків висотою до 6 м зміцнюють простими дерев’яними або металевими відкосами;

-           будинки висотою 12 м і більше зміцнюють подвійними дерев’яними відкосами, або відкосами з металевих балок.

 

Нестійкі будинки, що загрожують обвалом, руйнують у тому випадку, коли їх неможливо зміцнити, за допомогою лебідки і троса, або троса і трактора. Трос закріплюють у верхній частині стіни, його натягують, поступово посилюючи натяг до руйнування муру.

Усунення аварій на мережах комунального господарства здійснюють підготовлені та оснащені спеціальним інструментом аварійно-технічні формування.

Щоб усунути аварію на водопровідних мережах, слід знайти місце руйнування (пошкодження) водопроводу і відімкнути цю ділянку від магістралі.

Отвори в трубах стояків водопровідної мережі забивають дерев’яними пробками або перекривають засувками.

Якщо є загроза затоплення вулиць і розмиву дорожнього полотна, воду відводять у безпечне місце з допомогою лотків, відвідних канав і труб.

Тріщини в робочих трубах ліквідовують, обгортаючи пошкоджене місце ізоляційною смугою в декілька рядів. Поверх смуги трубу обгортають листовим залізом і стягують хомутами.

Перш ніж розпочати ліквідацію аварій на газових мережах, потрібно вивести людей із зони, зараженої газом, оточити заражену ділянку, перекрити газопровід. Зруйновані ділянки труб слід закрити дерев’яними пробками і замазати глиною. Якщо газ загорівся, то поступово завертаючи запірний замок, припинити доступ газу до місця пошкодження. Коли полум’я досягне незначних розмірів, його можна загасити, замазавши місце виходу глиною, або сирою землею.

Під час ліквідації аварій на мережах електропостачання в першу чергу треба знеструмити лінії, відмикаючи пошкоджені ділянки районних мереж. На підстанціях відмикають пошкоджені лінії. Після відключення передусім відновлюють найменш зруйновані джерела (силові установки та обладнання) і лінії електропередач, з’єднують розірвані електричні кабелі.

Якщо зруйновані мережі каналізації і підступи до сховища затоплені стічними водами, перекривають труби, перепускають стічні води по тимчасовим перепускам, а після цього організовують відкачування стічних вод з підвалів, в яких обладнано сховища. Зруйновані труби відкопують, у них забивають дерев’яні пробки, або закривають мішками з піском. Якщо неможливо влаштувати перепуск, стічні води відводять у понижені місця по лотках і канавах та оточують земляним валом.

Заходи безпеки під час проведення рятувальних робіт

Перед початком робіт потрібно обдивитись місце руйнування, встановити найбільш небезпечні місця. Підходити до пошкоджених будинків і споруд слід із найбезпечнішого боку, небезпечні місця огородити.

Спускаючись у підземні споруди, потрібно користуватися індивідуальними засобами захисту, а також обв’язуватися мотузкою, яку має тримати людина, що залишилась на поверхні.

У загазованих місцях для освітлення слід застосовувати вибухобезпечні ліхтарі. Роботи проводити інструментом, що не створює іскри.

 

Ремонт електричних ліній слід проводити в гумових чоботах і рукавицях після їх знеструмлення і заземлення.

Рятувальні роботи в осередку хімічного ураження

В осередку хімічного ураження не буде руйнувань і пожеж, тому рятувальні роботи зводяться передусім до надання допомоги потерпілим, їх евакуації в медичні установи, позначення і загородження осередків зараження, знезараження місцевості, транспорту, споруд, а також санітарної обробки людей. Рятувальні роботи ведуть підготовлені формування, забезпечені спеціальними засобами захисту.

Перш за все організовують і проводять хімічну розвідку, що визначає вид отруйної речовини, характер, щільність і межі зараження, і позначають її спеціальними знаками.

Під час рятувальних робіт проводять такі заходи: 1) надання першої медичної допомоги потерпілим в осередку хімічного зараження: 2) використання антидота (протиотрута, спеціальна для певної НХР); 3) надівання протигазів на потерпілих; 4) сортування і швидку евакуацію потерпілих у загони першої медичної допомоги (ЗПМ).

Для забезпечення дій медичних та інших формувань команди знезараження дегазують проїзди і проходи, а після цього проводять повну дегазацію території, споруд і техніки.

Ліквідація осередку інфекційних захворювань. Протиепідемічний захист населення.

Для визначення типу збудника і межі осередку зараження проводять біологічну розвідку всією мережею спостережних постів, розвідувальними формуваннями, а також спеціальними формуваннями та установами медичної служби ЦЗ. Якщо дані розвідки підтверджують наявність підозрілих на особливо небезпечні захворювання, встановлюють карантин або режим обсервації.

Карантин - це система протиепідемічних і режимних заходів, спрямованих на повну ізоляцію осередку зараження від навколишнього населення і ліквідацію інфекційної захворюваності у ньому. Його оголошують у разі виявлення особливо небезпечних інфекцій: чуми, холери, натуральної віспи та ін.

У карантинізований осередок можуть отримати доступ тільки медичні та інші формування цивільного захисту, що беруть безпосередню участь у ліквідації епідемічного осередку. Особовому складу формувань заздалегідь роблять профілактичні щеплення проти особливо небезпечних інфекцій, а безпосередньо перед входом в осередок їм проводять екстрену профілактику.

Вихід з осередку зараження найчастіше заборонений. Промислову продукцію, яку випускають підприємства, розташовані в епідемічному осередку, вивозять через спеціальні перевантажувальні (прийомно-передавальні) пункти тільки після ретельної дезінфекції і подальшого контролю.

Аналогічно в осередок завозять промислову сировину, продукти харчування та інші життєво необхідні предмети.

 

Щоб запобігти поширенню інфекційних захворювань в осередку зараження організовують активне виявлення інфекційних хворих. Не рідше двох разів на добу здійснюють подвірні обходи та опитують населення, проводять у цей же час екстрену профілактику (видавання антибіотиків). Виявлених хворих негайно ізолюють в інфекційні госпіталі, де їм надають спеціалізовану медичну допомогу, а контактувальників, що занедужали, направляють на медичне спостереження і лабораторне обстеження.

Щодо режиму обсервації, то для попередження поширення інфекційних захворювань проводять постійне медичне спостереження зі вчасним виявленням осіб, що занедужали або з підозрою на захворювання, їх ізоляцію та госпіталізацію. Крім того, проводять екстрену профілактику антибіотиками всього населення в зоні зараження, а за потреби - після встановлення характеру захворювання і його збудника - специфічну профілактику.

Тривалість режимів карантину, або обсервації залежить від характеру інфекційного захворювання, інкубаційного періоду хвороби і конкретної медичної обстановки в ОУ. Зазвичай карантин (обсервацію) знімають тоді, коли з моменту госпіталізації останнього хворого вийшов термін, рівний тривалості інкубаційного періоду, властивого цьому захворюванню.

Знезараження території, споруд і техніки. Санітарна обробка людей

Для знезараження і попередження ураження людей і тварин, виникнення епідемії проводять дезактивацію - видалення радіоактивних речовин із заражених поверхонь до допустимих норм зараження; дегазацію - знешкоджування отруйних речовин або вилучення їх із заражених об’єктів; дезінфекцію - знищення, або вилучення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів; дезінсекцію - знищення переносників інфекційних захворювань (комах і кліщів); дератизацію - знищення гризунів.

Речовини і розчини, що застосовуються для знезараження

Для дезактивації застосовують 3 %-й розчини мийного порошку СФ-2У (СФ-2) у воді (влітку) або в аміаковій воді, що містить 20-25 % аміаку (взимку); розчини мила, різноманітних препаратів, що містять миючі засоби, а також звичайну воду і розчинники (бензин, керосин, дизельне паливо).

Для дегазації отруйних речовин застосовують дегазуючи речовини № 1 (2 %- й розчин діхлораміна ДТ-2 у діхлоретані) і № 2 (аміачно-луговий) - 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіна і 20-25 % аміатиду води; можна застосовувати різноманітні розчинники (бензин, керосин), а також промислові відходи лужної реакції: розчин аміаку, їдкий калій або натрій, водні суспензії вапна (гашеного і негашеного), вапняні відходи (шлаки) целюлозно-паперового, карбідового виробництв та ін.

Для дезінфекції застосовують спеціальні дезінфікуючі речовини: фенол, крезол, лізол, нафталізол, а також розчини, що дегазують, суспензії і кашиці хлорного вапна. Для знищення токсинів можна використовувати 10 %-ві розчини у воді їдкого натрію і сірчастого натрію.

Технічні засоби знезараження

 

Для знезараження території, споруд і промислового обладнання використовують спеціальні машини і прилади, а також різноманітну техніку комунального господарства: поливочно-миючі і підметально-збиральні машини, піскорозкидувачі, снігозбиральні та інші машини; сільськогосподарську техніку: оприскувачі, розкидувачі добрив тощо; шляхобудівельні машини: бульдозери, грейдери та ін.

Способи знезараження

Дезактивація промислового обладнання, техніки, будинків і споруд полягає у змиванні з них радіоактивних речовин водою або розчинами, що дезактивують з одночасним протиранням поверхонь щітками, пензлями, сухим ганчір’ям або паклею. Великі агрегати, а також будинки і споруди дезактивують, змиваючи з них радіоактивний пил струменем води під тиском.

Для дезактивації ділянок території з твердим покриттям змітають радіо - активний пил підметально-збиральними машинами, віниками, змивають водою з водопостачальної мережі, поливально - мийними машинами, мотопомпами і насосами з річок, озер або інших незаражених водосховищ.

Дільниці місцевості без твердого покриття дезактивують, зрізуючи і видаляючи заражений шар землі на глибину 5-10 см, а снігу - 20-25 см, перекопкою і перепахуванням на глибину до 20 см.

Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способами.

Хімічний спосіб ґрунтується на взаємодії хімічних речовин з отруйними, внаслідок чого утворюються нетоксичні речовини.

Фізичний спосіб оснований на випаровуванні отруйних речовин із зараженої поверхні і частковим їх розкладанням під дією високої температури. Проводиться за допомогою спеціальних теплових машин ТМС-65, ТМ-59Д.

Механічний спосіб - зрізання та видалення верхнього шару ґрунту за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7-8 см, а снігу - до 20 см.

Дезинфекцію можна проводити хімічним, фізичним, механічним та комбінованим способами.

Хімічний спосіб - знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезинфікуючими речовинами. Є основним способом дезінфекції.

Фізичний спосіб - кип’ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується, переважно, при кишкових інфекціях.

Механічний спосіб здійснюється такими ж способами, що й дегазація.

Дезинфекцію в осередках інфекційних захворювань проводять у певній послідовності: спочатку знезаражують проходи і проїзди, після цього - приміщення, де виявлені інфекційні хворі і предмети, якими вони користувались, потім дороги і проходи до житлових будинків і діючих підприємств, території дворів і вулиць, транспорт, обладнання тощо.

 

Дезинсекцію та дератизацію на місцевості проводять пропаленням поверхні ґрунту і випалюванням рослинності; інсектицидами, що розпорошуються за допомогою літаків і гелікоптерів, аерозольних машин, ранцевих дегазаційних приладів і аерозольних балонів.

Для знищення гризунів застосовують отруєні принади, запилення лігвищ гризунів дератизаційною отрутою, або виловлюють їх за допомогою пасток і знищують.

Санітарну обробку людей і знезараження одягу, взуття і засобів захисту виконують частково або в повному обсязі і відповідно поділяють на часткову і повну.

Часткову санітарну обробку проводять, зазвичай, особисто в ОУ (зараження) або відразу ж після виходу з них.

У разі зараження радіоактивним пилом часткову санітарну обробку проводять таким чином: верхній одяг отрушують, чистять, взуття змивають водою або протирають вологою ганчіркою. Взимку для цього можна використати незаражений сніг.

Знезараження одягу і взуття проводять у протигазі, або респіраторі і рукавицях. Потім очищають від пилу торбу протигаза, а фільтропоглинальну коробку і маску обтирають вологою ганчіркою. Лице, шию і руки змивають незараженою водою з милом або розчином з індивідуального протихімічного пакета.

У разі зараження крапельно-рідкими отруйними речовинами, часткову санітарну обробку проводять негайно після їх попадання на одяг або шкіряні покриви. Для цього використовують дегазатор з індивідуального протихімічнго пакета. Сильно змоченим тампоном ретельно протирають відкриті ділянки шиї, рук і ніг, край коміра і манжета, а також лицьову частину протигаза.

Обробку проводять в одному напрямку згори вниз, кожний раз перегортаючи тампон або замінюючи його новим. За першої можливості оброблені місця потрібно змити водою із милом і протерти чистим рушником (шматком тканини).

Повна санітарна обробка полягає в ретельному обмиванні всього тіла теплою водою з милом і мочалкою на пунктах спеціальної обробки (ПуСО), розгорнутих підрозділами частин ЦЗ; на стаціонарних обмивальних пунктах (СОП), що створюються на базі лазні, санпропускників, душових павільйонів; на обмивальних майданчиках, розміщених у польових умовах, за допомогою дезінфекційно-душових апаратів (ДДА). Водночас із санітарною обробкою людей проводять і знезараження білизни, одягу, взуття, індивідуальних засобів захисту. Сильно заражені радіоактивними або отруйними речовинами предмети одягу і взуття замінюють чистими.

 ГАСІННЯ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ

Лісові пожежі особливо небезпечні в посушливий період, коли створюються сприятливі умови для горіння сухих лісових матеріалів і підґрунтових покладів торфу, що потребує значних сил і засобів для їх гасіння.

Основні способи гасіння лісових пожеж такі:

 

  1.  Гасіння смуги лісової пожежі водою за допомогою різних засобів: насосними агрегатами, пожежними машинами, ранцевими обприскувачами та ін.; закиданням землею, піском (грунтометами, лопатами), змітанням частинок, що горять, у бік пожежі підручними засобами (зеленим гіллям, мітлами тощо). Цей спосіб називають активним. Група людей із 5-6 осіб може загасити смугу лісової низової пожежі довжиною до 1000 метрів за одну годину.
  2.  Прокладання загороджувальних мінералізованих смуг і канав використовують для того, щоб зупинити рух пожежі за допомогою фрезерних, або грунтометних машин, бульдозерів, плугів, канавокопачів, вибуховим методом. Цей спосіб називають пасивним.
  3.  Гасіння пожежі за допомогою зустрічного низового вогню. Перед фронтом пожежі, яка насувається, від існуючого або спеціально створеного рубежу (берегу річки, дороги, просіки, мінералізованої смуги) випалюють наземний покрив (пальний матеріал). Утворюється досить широка загороджувальна смуга (20-30 і навіть 100 м) і пожежа далі поширюватись не може. Наземний покрив підпалюють спеціальними запалювальними апаратами, паяльними лампами, або факелами.

Дії формувань ЦЗ під час гасіння лісових пожеж. Загальне керівництво щодо гасіння пожежі здійснює начальник протипожежної служби, або командир команди пожежогасіння, який складає тактичний план гасіння пожежі. У першу чергу організовують пожежну розвідку, що встановлює місця, розміри і кордони пожеж, ступінь їх небезпеки і напрям поширення вогню.

На підставі даних розвідки та оцінки приймають рішення, в якому передбачено порядок проведення робіт з рятування людей (якщо вони виявилися в зоні пожежі), розподіл наявних сил і засобів для гасіння пожеж, послідовність і обсяг робіт.

Гасіння пожеж включає такі етапи: зупинення, локалізацію, завершення гасіння і вартування.

Зупинення вогню - це ліквідація смуги пожежі, тобто зупинення поширення вогню.

Локалізація - це знешкодження осередків, зазвичай безполум’яного горіння (тління) у зоні погашеної смуги. Локалізація відвертає виникнення повторних пожеж.

Догасіння - це погашення осередків вогню в зоні горіння (за межами погашеної смуги вогню) на відстані, що виключає можливість виникнення повторних пожеж.

Вартування - це спостереження місць, де погашені пожежі з метою не допустить появлення повторних пожеж.

Тактика боротьби з лісовими пожежами (вибір найбільш доцільних способів і засобів гасіння, послідовність дій) залежить від виду, сили пожежі та обставин, що склалися.

Під час гасіння низової невеликої, слабкої і середньої пожежі, коли сил і засобів пожежогасіння достатньо, гасять смугу пожежі одночасно по всьому її

 

периметру. Коли сил і засобів недостатньо, гасіння починають із краю пожежі (смуги пожежі, що найбільш швидко переміщується за вітром) двома групами, які пересуваються на фланги і далі до зустрічі в тилу.

Якщо гасити з фронту неможливо (велике полум’я і задимленість), пожежу гасять, починаючи з тилу, двома групами по флангах до фронту, спрямовуючи пожежу на клин.

Якщо названі вище способи здійснити неможливо, облаштовують загороджувальні смуги (канави), або пускають зустрічний вогонь.

Верхова пожежа, особливо в гірській місцевості, може бути зупинена тільки пуском зустрічного вогню.

Торф’яну пожежу гасять розчином хімікатів або «мокрою водою», що подається під тиском методом ін’єкцій у шар торфу перфорованими стволами- піками пожежних машин. Для локалізації пожежі створюють огороджувальну канаву на глибину до ґрунтових вод, або до мінерального ґрунту. Канаву заповнюють водою, відкоси засипають мінеральним ґрунтом.

Гасіння пожеж вимагає суворого дотримання необхідних заходів безпеки і своєчасного надання допомоги і взаємодопомоги. Намічаються місця укриття на великих галявинах, біля берегів водойм та ін. Ночівля в зоні діючої пожежі заборонена, а місця відпочинку мають бути на відстані не менше 100 метрів від локалізованої частини пожежі.

 



Создан 07 фев 2015