Організація захисту від надзвичайних ситуацій

 

ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ ОБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ




СТІЙКІСТЬ РОБОТИ ОБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЇХ СТІЙКІСТЬ
Ефективність економіки держави залежить від того, наскільки окремі галузі господарства здатні стійко працювати не тільки у звичайних умовах, айв умовах НС мирного та воєнного часу.
Значні руйнування, пожежі та втрати серед населення, викликані наслідками НС, можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, а отже і зниження економічного потенціалу держави. Виникає потреба завчасного вживання заходів щодо забезпечення стійкої роботи промислових об’єктів на випадок виникнення НС.
Знання можливих НС, характерних для даної місцевості та виробництва, дозволяє диференційовано і цілеспрямовано розробляти та здійснювати заходи, які можуть запобігти аваріям, катастрофам та стихійним лихам або пом’якшити їх наслідки.
Стійкість роботи об’єкта господарської діяльності - це здатність його в умовах НС випускати продукцію у запланованому обсязі та визначеної номенклатури, а у разі слабких та середніх руйнувань або порушення матеріального постачання - відновлювати виробництво власними силами у короткий термін.
На стійкість роботи об’єкта впливають такі фактори:
-     захищеність робітників та службовців від уражальних факторів у НС;
-     здатність інженерно-технічного комплексу об’єкта (будівель, споруд, обладнання та комунально-енергетичних мереж) протистояти руйнівній дії уражальних факторів аварій, катастроф, стихійного лиха та сучасної зброї;
-     надійність постачання об’єкта електроенергією, водою, паливом, комплектуючими та сировиною;
-     підготовленість об’єкта до проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт;
-     оперативність управління виробництвом та здійсненням заходів ЦЗ у НС.
Підвищення стійкості об’єкта досягають проведенням комплексу інженерно- технічних, технологічних, організаційних заходів.
До інженерно-технічних заходів належать роботи, що забезпечують стійкість виробничих будівель і споруд, обладнання та комунально-енергетичних систем.
Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості об’єкта спрощенням технологічного процесу виробництва кінцевої продукції та виключенням або обмеженням розвитку аварій.
Організаційні заходи передбачають розробку ефективних дій керівного складу, служб та формувань ЦЗ, спрямованих на захист виробничого персоналу, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, а також відновлення виробництва.
 
НОРМИ ПРОЕКТУВАННЯ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАХОДІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Заходи щодо підвищення стійкості об’єктів здійснюють відповідно до вимог Норм проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту. Дані вимоги призначені для того, щоб в умовах НС:
-     забезпечити захист населення та знизити масштаби руйнувань (пожеж, затоплень, заражень);
-     підвищити стійкість роботи об’єктів і галузей економіки;
-     створити умови для успішного проведення робіт з ліквідації наслідків НС.
Вимоги Норм проектування реалізують під час проектування та забудови міст, будування нових промислових підприємств, об’єктів енергетики, транспортних систем, систем водо- та газопостачання, а також під час їх реконструкції.
Головним документом, відповідно до якого слід планувати та здійснювати інженерно-технічні заходи цивільного захисту (ІТЗ ЦЗ) є «Будівельні норми і правила» (БН і П 2.00.05-90), а також «Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження» (Київ, НАН України, 1995). Запровадження норм проектування ІТЗ ЦЗ здійснюється диференційовано з урахуванням ролі і важливості міст і об’єктів економіки. Для цього міста поділяють на групи, а об’єкти - на категорії за такою класифікацією: міста: «Особливої групи», І, ІІ та ІІІ груп; об’єкти господарювання: «Особливої важливості», І та ІІ категорій. Об’єкти атомної енергетики виділяють в окрему групу.
Для «категорійних» міст і об’єктів з метою реалізації ІТЗ встановлено дві зони: можливих слабких руйнувань, де очікується (за прогнозом) надмірний тиск у фронті повітряної УХ А Рф = 10-30 кПа; можливих сильних руйнувань, у межах якої очікується А Рф > 30 кПа.
Межа зони сильних руйнувань для міст «особливої», І, ІІ, ІІІ груп пролягає в межах проектної забудови міста (ПЗМ), а зони слабких руйнувань - на відстані 7 км від межі проектної забудови міста (ПЗМ приймають відповідно до затвердженого генерального плану забудови на розрахунковий період). Для об’єктів «особливої важливості» межа зони сильних руйнувань пролягає на відстані 3 км від межі проектної забудови об’єкта; слабких - 10 км.
Основні вимоги до планування і забудови нових міст, а також реконструкції збудованих міст, такі:
1.     Забудовувати місто треба окремими житловими масивами, мікрорайонами. Їх межами мають бути парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми, що створюють протипожежні розриви .
2.     У містах і мікрорайонах, де немає природних водойм, слід створювати штучні із запасом води для гасіння пожеж, проведення дезактивації території і санітарної обробки населення.
3.     У кожному секторі (мікрорайоні) має бути не менше однієї евакуаційної магістралі для евакуації населення із ОУ в заміську зону. Ширину магістралі, м, визначають за формулою Ь = Нтах+ 15,
 
де Нтах - висота найвищої будівлі на магістралі (окрім висотних громадських будівель каркасної конструкції), м.
4.     Міжміські автомобільні дороги слід прокладати в обхід міста. Це зменшить забруднення повітряного басейну міста від автотранспорту і не порушить транспортних зв’язків у разі повної руйнації міста при НС.
5.     Створення лісопаркової смуги навколо міста і будівництво в ній туристичних і спортивних баз, пансіонатів тощо. Це має важливе значення для організації відпочинку населення, а у разі НС - для розміщення евакуйованого населення міста.
Вимоги до розміщення та будівництва об’єктів господарської діяльності.
Нові важливі промислові підприємства слід будувати за межами зони можливих руйнувань (міської забудови). У місті можна будувати лише бази та склади з товарами першої необхідності, підприємства для обслуговування населення.
Вибираючи місце будівництва об’єкта, враховують наявність поблизу підприємств, які можуть бути джерелом небезпеки (гідровузли, хімічні підприємства та ін.), рельєф місцевості, сейсмічність району, панівні вітри тощо.
Групи нових підприємств та окремих категорійних об’єктів слід будувати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і сільських населених пунктах, розташованих від межі проектної забудови категорійних міст і об’єктів особливої важливості на такій відстані: не менше 60 км від міст «особливої» і І групи, 40 км - від міст ІІ групи, 25 км - від міст ІІІ групи та об’єктів «особливої важливості».
Розміщення АЕС повинно забезпечувати радіаційну безпеку населення у разі аварії. Мінімально допустима відстань АЕС від межі проектної забудови міста залежить від чисельності населення міста і потужності АЕС і становить не менше 25 км для міста з населенням 100-500 тис., не менше 100 км для міст з населенням більше 2 млн. осіб.
Підприємства з переробки легкозаймистих і пальних рідин, вибухових речовин і матеріалів, об’єктів, що мають СДОР, а також базові склади зазначених речовин і матеріалів слід розміщувати в заміській зоні на безпечній відстані від населених пунктів і об’єктів, нижче за схилом місцевості щодо житлових масивів, автомобільних доріг і залізниць. Базові склади нафти і нафтопродуктів, які споруджують на берегах річок (на відстані до 200 м від краю води) слід розміщувати нижче (за течією води) і на відстані не менше 100 м від населених пунктів.
Проектування і будівництво нових об'єктів здійснюється відповідно до таких вимог:
1.     Будівлі і споруди розміщують розосереджено, з протипожежними розривами між ними £р=Яі+Н2+(15. . .20) м, де Н1, Н2 - висота сусідніх будівель, м.
2.     Найбільш важливі промислові будівлі та споруди будують з меншою кількістю висотності та з використанням вогнетривких матеріалів.
3.     Склади для зберігання палива та легкозаймистих матеріалів розміщують біля межі об’єкта або за його межами, в підземних спорудах.
 
4.    Дороги на території об’єкта мають бути з твердим покриттям, забезпечувати найкоротше сполучення між виробничими будівлями та мати не менше двох виїздів з різних боків об’єкта.
Для забезпечення надійного постачання об’єкта господарювання електроенергією, водою та газом в комунально-енергетичних системах слід передбачати:
-     дублювання джерел постачання;
-     кільцювання систем;
-     прокладання комунікацій під землею;
-     створення резервних джерел постачання або резервних запасів;
-     використання пристроїв для автоматичного вимикання пошкодженої дільниці.
Електропостачання має здійснюватися від енергосистем, до яких входять електростанції на різних видах палива. Електроенергію до дільниць виробництва слід подавати окремими електрокабелями, прокладеними під землею. Також мають існувати автономні резервні джерела електропостачання. Для підвищення надійності водопостачання, крім вище вказаних способів, передбачають повторне використання води для технічних потреб.
Виконання вимог Норм проектування сприяє не тільки безпечному та безперебійному функціонуванню промислових об’єктів, але й покращенню умов праці та проживання в певному районі.
ОЦІНЮВАННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ’ЄКТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Перед тим, як планувати та вжити заходів щодо підвищення стійкості роботи будь-якого об’єкта, потрібно оцінити стійкість цього об’єкта.
Мета оцінювання стійкості - виявлення найбільш слабких елементів виробництва відносно дій вражаючих факторів НС та розробка конкретних рекомендацій щодо підвищення стійкості як слабких елементів, так і об’єкта в цілому.
Для оцінювання реальної стійкості на об’єкті інженерно-технічний персонал об’єкта під керівництвом начальника ЦЗ (керівника підприємства) періодично проводить дослідження. На початковому етапі створюють дослідницькі групи, розробляють план досліджень та інші керівні документи.
Дослідницькі групи оцінюють стійкість інженерно-технічного комплексу, надійність захисту виробничого персоналу, стійкість постачання та управління за різних НС після попередньої підготовки.
Оцінювання стійкості об’єкта відбувається за такою методикою:
-     оцінюють стійкість кожного елемента об’єкта;
-     стійкість об’єкта в цілому визначають за стійкістю найбільш слабкого елемента.
-     стійкість об’єкта оцінюють відносно кожного з можливих вражаючих факторів НС (варіантів аварій, стихійного лиха, застосування сучасної зброї);
- ураховують максимальні значення параметрів вражаючих факторів щодо умов розташування об’єкта.
Послідовність оцінювання стійкості об’єкта до дії повітряної ударної хвилі
Вибирається критерій оцінки стійкості об’єкта до дії ударної хвилі (УХ).
Критерієм стійкості об’єкта до дії УХ є граничне значення надлишкового тиску, за якого елементи об’єкта зберігаються або отримують слабкі та середні руйнування. Це значення надлишкового тиску називають границею стійкості об’єкта до УХ і позначають АРф гран.
Стійкість об’єкта оцінюють для екстремальних умов.
Умови стійкості об’єкта такі: якщо АРф max ^ АРф гран - об’єкт нестійкий, якщо АРф max < АРф гран - об’єкт стійкий до дії УХ.
Методика оцінювання стійкості об’єкта до дії УХ включає:
-     розрахунок максимального значення надлишкового тиску УХ, що очікується в районі об’єкту АРф max;
-     розрахунок границі стійкості об’єкту до дії УХ, АРф гран;
-     аналіз результатів оцінювання: висновок - чи стійкий об'єкт чи ні;
-     визначення заходів щодо підвищення стійкості об'єкту.
Максимальне значення надлишкового тиску у фронті УХ, очікуваної у районі об’єкту (АРф max) на відстані R від центра вибуху проводять за формулою:
262
ЛР^А =    =— = ...кПа
R3
1 + 7,66 • 10 -5 • УУ -1
<2(т)
Проводять розрахунок границі стійкості об’єкту до дії ударної хвилі.
Границею стійкості об’єкту до дії ударної хвилі вважається величина надлишкового тиску у фронті ударної хвилі, яка викликає середні руйнування об’єкту.
За результатами розрахунків, границя стійкості об’єкту до дії ударної хвилі складає АРф гран=20 кПа.
Висновки та пропозиції.
Порівнюючи АРф гран об’єкту з очікуваною величиною АРф тах, визначають чи стійкий об’єкт до дії УХ: при АРф тах > АРф гран - об’єкт нестійкий, а при АРф тах < АРф гран об’єкт стійкий до дії УХ.
Визначають які з елементів є найбільш слабкі (з малим АРф гран).
Визначають до якої величини доцільно підвищувати стійкість об’єкту.
Доцільно підвищувати стійкість об’єкту до очікуваного значення АРф тах, якщо це не потребує великих економічних витрат. В іншому випадку достатньо буде підвищити стійкість найбільш слабкого елемента до рівня стійкості більшості елементів об’єкта.
На підставі висновків пропонують заходи щодо підвищення стійкості об’єкту.
Такими заходами можуть бути заходи, що наведені у табл. 4.1.
Таблиця 4.1. Заходи щодо підвищення стійкості елементів об’єкту
Елементи об’єкту    Заходи щодо підвищення стійкості
Будівля    -встановлення додаткових колон та ферм перекриття; -встановлення підкосів або контрфорсів; -обвалювання цокольної частини ґрунтом.
Верстати    -встановлення над верстатами захисних ковпаків та навісів; -підсилення кріплення верстатів до фундаменту.
Трубопроводи та кабельні лінії    -заглиблення трубопроводів або кабелів під землею; -встановлення трубопроводів або кабелів на металевих естакадах; -здійснення кільцювання системи.
Загальні заходи    -створення резервних запасів обладнання, апаратури, матеріалів для відновлення виробництва.
Послідовність оцінювання стійкості об’єкта в умовах радіоактивного забруднення
Радіоактивне забруднення впливає на виробничу діяльність об’єкта через дію на людей.
За критерій стійкості роботи промислового об’єкта в умовах радіоактивного забруднення беруть встановлену дозу радіації (Оуст), яку можуть отримати люди під час роботи на забрудненій місцевості.
Послідовність оцінювання стійкості об’єкта до радіоактивного зараження:
1.     Визначають максимальний рівень радіації, очікуваний на об’єкті на одну годину після вибуху Р1тах.
Вихідними даними будуть:
-     швидкість середнього вітру УСВ, км/год;
-     напрямок середнього вітру беруть у бік об’єкта (у такому разі об’єкт опиниться на осі сліду радіоактивної хмари з максимальним рівнем радіації);
-     встановлена доза радіації Оуст, Р.
2.     Розраховують дозу радіації, яку можуть отримати люди під час роботи зміни (ґр = 8 год).
Початок роботи ґп визначають за формулою:
Я
УСВ
Час закінчення роботи визначають: де ґр - тривалість роботи робочої зміни - 8 годин в умовах НС.
3.    Аналізують результати оцінювання:
- чи стійкий об’єкт до радіоактивного забруднення (якщо 1)отр ^ Д,ст -
стійкий; якщо Оотр > Луст - нестійкий);
-     чи забезпечує сховище надійний захист виробничого персоналу.
4.    Пропонують заходи з підвищення стійкості роботи об’єкта в умовах радіоактивного забруднення:
-     підвищити ступінь герметизації будівель (споруд), в яких працюють люди;
-     підготувати системи вентиляції до роботи в режимі очищення повітря від радіоактивного пилу;
-     розробити режими радіаційного захисту людей в умовах радіоактивного забруднення місцевості.
Послідовність оцінювання стійкості роботи об’єкта в умовах хімічного зараження
Вплив хімічного зараження на виробничу діяльність об’єкта виявляється через його дію на людей.
Критерієм стійкості промислового об’єкта до дії хімічного зараження є гранично допустимі втрати робітників та службовців, за яких об’єкт ще не припиняє випуску кінцевої продукції. Ця величина втрат є межею стійкості об’єкта до хімічного зараження (Кмеж).
Умови стійкості: якщо очікувані утрати (Квтр) перевищують межу стійкості, тобто Квтр > Кмеж, об’єкт нестійкий до роботи в умовах хімічного зараження; якщо Хвтр < Кмеж - стійкий.
Послідовність оцінювання:
1.     Виявляють, чи опиниться об’єкт в зоні хімічного зараження.
2.     Розраховують час початку зараження об’єкта рідх, хв.
3.     Визначають час вражаючої дії СДОР (ґур).
4.     Визначають можливі втрати (Квтр) робітників та службовців з урахуванням використання засобів індивідуального захисту.
Якщо кількість виробничого персоналу, що зберегли працездатність, і можуть забезпечити роботу об’єкта і випуск продукції, то об’єкт вважають стійким до хімічного зараження.
У висновках після оцінювання стійкості об’єкта зазначають:
-     чи опиниться об’єкт до зони хімічного зараження;
-     чи стійкий об’єкт в зоні хімічного зараження;
-     доцільні способи захисту робітників та службовців.
Можливі заходи щодо підвищення стійкості об’єкта:
-     будівництво захисних споруд (сховищ);
-     накопичення та зберігання відповідних типів засобів індивідуального захисту;
-     підготовка та проведення евакуаційних заходів у короткі терміни;
-     навчання робітників та службовців діям за сигналами оповіщення, а також способам надання само- та взаємодопомоги.
 
ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ І ПОМ’ЯКШЕННЯ АСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО І ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ
Науково-технічний прогрес характеризується зростанням кількості аварій, катастроф та посиленням їх руйнівного ефекту. Техногенні катастрофи мають таку періодичність або ймовірність: глобальні - 0,02-0,03 за рік; національні - 0,05-0,1 за рік; місцеві 1-20 за рік; об’єктові - 10-500 за рік.
На останнє десятиліття припадає майже половина загиблих і 40 % постраждалих у катастрофах під час стихійних лих XX століття.
Вихід із такого становища один - зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС, що вирішується на основі нової ідеології протидії катастрофам і розробленої на її базі державної стратегії управління ризиками.
В основу програми запобігання та реагування на НС техногенного та природного характеру покладено концепції прийнятного та виправданого ризику, стійкого розвитку суспільства.
Концепцію прийнятного ризику використовують для раціонального планування заходів із забезпечення безпеки людей з урахуванням соціальних та економічних факторів. На її основі забезпечують техногенну безпеку. Прийнятний ризик - це ризик, який суспільство може забезпечити в певний період часу. Рівень прийнятного ризику встановлюється в державі законодавством.
За концепцією виправданого ризику прийнятний той ризик, котрий виправданий суспільством. При цьому представники суспільства, безпека яких на певному етапі розвитку науки і техніки не може бути забезпечена на прийнятому рівні (тих, хто реалізує нові технології з великим ризиком в інтересах суспільства), отримують соціально-економічні компенсації від суспільства.
Зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС є стратегічним завданням держави у забезпеченні національної безпеки.
У розв’язанні цього завдання важливе місце належить правовому забезпеченню.
Регулювання законом господарської та іншої діяльності людей з метою зниження ризику НС можна здійснювати на трьох рівнях:
-     по-перше, повна заборона соціально-економічної діяльності (проживання людей, будівництво, функціонування об’єктів, технологій та ін.) у тих випадках, коли рівень ризику неприпустимо великий. Наприклад, в разі надзвичайно високого ризику природних лих, забороняти розселення людей безпосередньо в зонах затоплення тощо;
-     по-друге, постійне обмеження деяких видів господарської діяльності та/або використання (застосування) спеціальних способів діяльності у районах, де рівень ризику прийнятний за деяких умов. Це означає, що слід застосовувати спеціальні організаційні, технічні та інші заходи щодо захисту людей і об’єктів господарювання. Наприклад, використання спеціальних захисних споруд і особливих конструкцій на радіаційно-, вибухо- і пожежонебезпечних об’єктах, будівництво дамб і обвалування в районах можливих затоплень, укріплення схилів у районах з підвищеним ризиком зсувів тощо;
-     по-третє, тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація) на визначених територіях, рівень ризику для яких підвищений у зв’язку з порушенням умов безпеки у процесі вказаної діяльності. Наприклад, провали та осідання ґрунту, руйнування будівель через незадовільну якість будівництва водопровідних мереж міста.
Для розв’язання проблеми зниження ризику НС важливим є прогнозування і попередження аварій, катастроф, різних нестабільних ситуацій у природній і техногенній сферах.
Для своєчасного прогнозування і виявлення небезпечного природного явища на стадії його зародження потрібна добре налагоджена загальнодержавна система моніторингу за передвісниками стихійного лиха, катастрофи.
Методи прогнозування наслідків НС за часом проведення можна поділити на дві групи:
-     що ґрунтуються на апріорних оцінках (припущеннях), отриманих за допомогою теоретичних моделей та аналогій;
-     засновані на апостеріорних оцінках (оцінках наслідків НС, що вже трапилися).
Головна мета другого етапу програми - реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС техногенного і природного характеру.
Основні напрями вкладання фінансових ресурсів на сучасному етапі такі:
-     вдосконалення системи моніторингу та прогнозування катастроф і стихійних
лих;
-     розробка і впровадження функціонального комплексу інформаційного забезпечення процесів управління в НС;
-     модернізація автоматизованої системи централізованого оповіщення населення;
-     реалізація заходів щодо першочергового життєзабезпечення населення в НС;
-     забезпечення населення засобами індивідуального захисту і медикаментами;
-     впровадження мобільних комплексів оцінювання стійкості і сейсмостійкості будівель та споруд;
-     вдосконалення системи підготовки професійних рятувальників, штатних працівників державних установ у складі спеціально вповноважених органів виконавчої влади з питань ЦЗ, НС та безпеки життєдіяльності об’єктів.
У концепції стійкого розвитку країни передбачено враховувати наслідки реалізації рішень, які приймають в економічній, соціальній, екологічній сферах, і передбачати найповніше оцінювання витрат, вигоди і ризиків за таких критеріїв:
-     ніяка господарська діяльність не може бути виправдана, якщо вигода не може покрити збитків, викликаних нею;
-     збитки навколишньому середовищу мають бути на найнижчому рівні, який можна розумно досягти з урахуванням економічних і соціальних факторів.



Создан 07 фев 2015